Фінський шпіц

Фінський шпіц (фін. Suomenpystykorva, англ. Finnish Spitz) мисливська порода собак, батьківщиною якої є Фінляндія. Є універсальним мисливським собакою, здатним працювати як по птиці та гризунам, так і по великих та небезпечних звірах, типу ведмедя та кабана. При цьому основна її функція, знайти звіра та вказати на нього мисливцеві, або відволікати його. У себе на батьківщині і сьогодні широко використовується на полюванні, хоча за природою дружелюбна, любить дітей та відмінно уживається у місті. Є національною породою Фінляндії з 1979 року.

Тези

• Порода була на межі зникнення, але любителі її врятували.

• Це виключно мисливська порода, її інстинкти складалися протягом тисяч років.

• Вона гавкає і гавкає багато. У Фінляндії навіть влаштовують змагання з гавкоту.

• Любить людей та дітей, добре підходить для життя в будинку з маленькими дітьми.

• А ось з іншими тваринами ладнає так собі, але можна привчити не реагувати на домашніх вихованців.

Історія породи

Фінський шпіц з`явився від собак, які населяли Центральну Росію протягом тисяч років. Розташовані у віддалених північних регіонах, фінські племена вивели собаку, що повністю задовольняє їх потребам. Їхнє життя багато в чому залежало від собак, їх здатності знайти дичину.

Ці племена були досить ізольовані один від одного, собаки рідко контактували з іншими типами. Перші фінські шпіці розвивалися як чистокровна порода, чітко орієнтована на полювання.

На території сучасної Фінляндії вони не змінювалися протягом сотень років, тому що суворий клімат та відстані не сприяли тому.

До 1880 року поява залізниці призвела до того, що різні племена більше не були відірвані один від одного. Це призвело до розмиття кордонів між ними, а собаки стали активно схрещуватися один з одним.

Прекрасні, чистокровні собаки починають витіснятися метисами. Причому так активно, що практично зникають.

Приблизно в той же час фінський спортсмен і мисливець Х`юго Рус познайомився з фінським шпіцем, коли полював у північних лісах разом зі своїм другом Х`юго Сандбергом. Вони оцінили мисливські якості цих собак і вирішили відібрати чистих представників породи, щоб відродити її.

Сандберг став першим упорядником стандарту породи. У 1890 році він написав статтю про фінський шпіц для журналу Sporten. Ця стаття дозволила розповісти про породу широкої аудиторії мисливців, що призвело до зростання популярності.

У тому ж році було створено Фінський кінологічний клуб. Оскільки виставки собак у Європі набувають неймовірної популярності, кожна країна прагне показати свою породу, то першим завданням клубу стає знайти аборигенні породи. Сандберг продовжує боротьбу за породу, домагаючись від допомоги FKC.

Англійський Кеннел-клуб визнав породу в 1934 році, але наступні війни серйозно вдарили по популяції. На щастя, згодом її відновили. Finnish Kennel Club шість разів переглядав стандарт породи, останній раз у 1996 році. У 1979, коли клуб відзначав своє 90-річчя, фінський шпіц був визнаний національною породою Фінляндії.

Опис

Як і належить спадкоємцю вовка, фінський шпіц дуже схожий на нього. Проте, забарвленням більше нагадує лисицю. Густа шерсть, загострені вуха та гостра морда, хвіст калачиком – типова зовнішність для будь-якого представника шпіцеподібних. Це собака квадратного формату, приблизно рівна як у довжину, так і у висоту. Пси помітно крупніше сук.

У загривку вони досягають 47-50 см, суки 42-45 см. Характерно утворення пальців на передніх і задніх лапах. На задніх їх видаляють обов`язково, на передніх за бажанням.

Ця порода живе у північному кліматі та її вовняний покрив добре пристосований до морозів. Вовна густа, подвійна. М`який, короткий підшерсток і довга жорстка остова шерсть утворюють надійний захист.

На голові та передній частині лап шерсть коротша і ближче прилягає до тіла. Довжина остової шерсті 2.5-5 см, але на очесах може досягати 6.5 см.

Новонароджені цуценята нагадують лисят. Вони темно-сірого, чорного, коричневого, палевого забарвлення з великою кількістю чорного. Цуценята пальового забарвлення або з великою кількістю білого не вітаються у шоу.

Забарвлення дорослого собаки досвідчений заводчик може передбачити, але це складно, тому що зі зростанням він змінюється.

Забарвлення дорослих собак зазвичай золотисто-руде, з варіаціями від блідо-медового до темно-каштанового. Якомусь одному відтінку не віддається перевага, але забарвлення не повинно бути рівномірним.

Як правило, шерсть темніша не спині собаки, стаючи світлішою на грудях і животі. На грудях допускається невелика пляма білого кольору (не більше 15 мм), допустимо білий колір на кінчиках лап, але не бажаний. Губи, ніс та обідки очей мають бути чорного кольору.

Характер

Протягом тисяч років, лайки використовувалися тільки для одного – полювання. В результаті, у них власний, неповторний стиль. Лайка біжить попереду і шукає звіра чи птицю. Як тільки знаходить, подає голос (звідки й пішло лайка), вказуючи на видобуток. Якщо мисливець не може знайти джерело звуку, то собака продовжує гавкати, доки не буде знайдено.

При цьому фінський шпіц застосовує хитрість, починаючи гавкати тихо і м`яко. У міру наближення мисливця, гучність гавкоту наростає, маскуючи звуки, які видає людина.

Таким чином, у видобутку створюється хибне почуття безпеки, а мисливець може наблизитися на відстань пострілу.

Саме гавкіт став особливістю породи і у себе на батьківщині вона відома як “собака, що гавкає на птахів”. Більше того, навіть влаштовуються змагання з гавкоту. Потрібно розуміти, що ця властивість зберігається в будь-яких умовах і може стати проблемою, якщо собака живе в багатоквартирному будинку.

Потрібно привчити цуценя замовкати, як тільки господар дасть команду. Крім того, гавкіт - це спосіб показати свій ранг у зграї і господар не повинен дозволяти собаці гавкати на нього.

Фінські шпіці чудово розуміють ієрархію зграї, а отже власнику обов`язково бути ватажком. Якщо собака почне вважати, що він головний, то не чекайте від нього послуху.

Стенлі Корен, у своїй книзі "Інтелект собак", відносить фінського шпіца до породи із середніми задатками. Вони розуміють нову команду від 25 до 40 повторень, а слухаються з першого разу на 50% випадків. Зовсім не дивно, зважаючи на те, що цей собака повноцінний і самостійний мисливець. Фінський шпіц свавільний і вимагає міцної, але м`якої руки.

Найголовніше в дресурі це терпіння. Це собаки пізнього дорослішання, уроки мають бути короткими, креативними, розважальними. Їм дуже швидко набридає монотонність.

Природжений мисливець, фінський шпіц зовсім не схожий на диванний лежак.

Він любить сніг, мороз та біг. Без необхідного рівня активності, без виходу для енергії та без полювання — він може стати некерованим, шкідливим і навіть агресивним.

Як і слід очікувати від мисливської породи, шпіц переслідує все, що можна і не можна. Через це на прогулянці собаку краще тримати на повідку, тим більше, що вона дуже незалежна і може повністю ігнорувати команду повернутися.

Це дуже соціально орієнтований собака, який прив`язаний до сім`ї та любить дітей. Чим ще вона хороша, тим що якщо дитина її напружує, то воліє ретируватися. Але, все одно не залишайте дитину та собаку без нагляду, яка б слухняна вона не була!

Догляд

Досить невибаглива у догляді порода. Шерсть середньої довжини повинна регулярно розчісуватися. Ліняє собака один-два рази на рік, у цей час шерсть випадає дуже активно і вичісувати її потрібно щодня.

Здоров`я

Міцна порода, як і належить мисливському собаці з тисячолітньою історією. Тривалість життя 12-14 років.